Краще один раз побачити, ніж сто разів почути. Це стосується не тільки візуальних вражень, а й світогляду. Загогулені з реальності, будемо відверті, в нашому суспільстві ми досить охоче складаємо уявлення про життя тих, хто традиційно живе в Україні. Одним з таких досить міфічних понять є журба. Чим же є цей обряд в сьогоденній Україні?
Спершу варто нагадати, що поняття журби, як і більшості традиційних ритуалів, має досягнення державної незалежності України. Ідея повернення до власних коренів охопила і культуру, включаючи і традиційні обряди. Однак, хоча обряди збереглися, їх сутність та трансформація потрібно розмірковувати як окремі процеси.
Журба це обряд пам’яті і скорботи, пов’язаний зі смертю. Традиційно, померлого, особливо молоду людину, виводили на рубеж з життя і смерті з житлового приміщення, для того, щоб в тілі померлого не було зловісної енергії, яка може спричинити нещастя рідним і близьким. Поховання відбувалося в кратері, вкритому землею, над яким встановлювали хрест і плакати зі словами згадування померлої людини, рідні облаштовували на могилі квіти та садили дерева.
Формат жебонства змінюється, враховуючи зміни життєвого стилю та релігійного середовища, зокрема за умовами карантину. Проте, в будь-якому випадку, журба як культурний ритуал та привід почуття співчуття залишається. Це перший крок у більш глибокому розумінні власної історії та потенціалу української культури.
Таким чином, журба – це не що інше, як пам’ятка, що згадує нас про наші корені та духовність, почуття глибокої приналежності до національної спадщини та необхідності розвитку і збереження традицій. Обмеження на час пандемії сприймаймо як іншу можливість відзначити пам’ять померлих близьких людей та підвищити свідомість про власну культурну ідентичність.